20 cічня 2020 р.
на кафедрі педагогіки та освітнього менеджменту імені Богдана Ступарика відбувся науково-методичний семінар на тему «Науково-теоретичні і практичні засади освітнього менеджменту в умовах трансформації вищої школи»
Питання для обговорення:
Вітчизняний та європейський досвід стратегій розвитку закладів вищої освіти.
- Організаційно-педагогічні засади реформування вищої школи.
- Інтерактивні методики організації освітньої процесу у закладах вищої освіти.
- Особливості організації виховної роботи у вищій школі в контексті сучасних суспільних викликів.
- Інформаційно-комунікаційне забезпечення функціонування сучасного вишу.
З доповідями виступили: завідувачка кафедри, доктор педагогічних наук, професор Т.К. Завгородня, доктор педагогічних наук, професор І.В. Стражнікова, доктор історичних наук, професор Б.П. Савчук, кандидат педагогічних наук, доцент В.М. Ковальчук, кандидат педагогічних наук, доцент Н.М. Салига, доктор педагогічних наук, доцент В.В.Стинська, магістрантка М. Мартинюк.
Професор І.В. Стражнікова у доповіді на тему «Проблеми підготовки майбутніх менеджерів освіти в навчальному процесі ЗВО» відзначила, що при з’ясування основних засад стратегічного управління, необхідно враховувати, що сучасний менеджмент вимагає від компетентного керівника створення прогностичної моделі закладу освіти. В першу чергу це стосується спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, де навчаються діти з особливими освітніми потребами. Тому адміністрації ЗВО необхідно ретельно виписати в програмі його розвитку прогнозовану модель компетентнісного випускника конкретного навчального закладу. Саме тому теорія та практика освітнього менеджменту в Україні переживають період нагромадження фактів, початкового їх осмислення в контексті національної культури. Управлінська діяльність вимагає виконання керівниками безлічі різноманітних управлінських робіт – функцій, які розчленовують зміст управлінської діяльності на низку етапів чи видів робіт, що класифікуються за ознакою порядку виконання в часі з метою досягнення максимально позитивного результату.
Професор Б.П. Савчук у доповіді на тему «Коучинг як технологія організації освітньої процесу у закладах вищої освіти» відзначив, що коучинг має значні потенційні можливості для розвитку творчого потенціалу лідерських якостей, професійної компетентності особистості. Утім застосування коучингу як технології розвитку професійної компетентності майбутнього фахівця у ЗВО залишається малодослідженою проблемою. Розглядаємо коучинг як інструмент оптимізації людського потенціалу й ефективної діяльності; як вид індивідуальної підтримки людини, розкриття її потенціалу у професійному й особистісному зростанні, підвищенні персональної ефективності; як засіб сприяння, допомоги іншій людині в пошуку її власних рішень та подолання будь-якої складної ситуації. Технологія коучингу орієнтує на постійне вдосконалення професіоналізму та кваліфікації працівників, сприяє їхній спільній діяльності, спрямованій на досягнення цілей, забезпечення самостійності та ефективності у прийнятті рішень в особистому і професійному житті. Техніки і методики коучингу мають значний потенціал у перебудові відносин між викладачем і студентом на суб’єкт-суб’єктній основі. Тому вони потребують предметної практичної розробки і всебічного впровадження в освітній процесу вишу.
Доцент В.М. Ковальчук у доповіді на тему «Особливості спілкування учасників навчального процесу у ЗВО» відзначила, що проблема спілкування перетворилася в наш час на одну з найактуальніших у теоретичному і практичному аспектах. Вважається, що спілкування є однією з найважливіших умов об’єднання людей для будь-якої спільної діяльності. Це стосується також навчання й виховання, у процесі яких відбувається опосередкована спілкуванням спільна діяльність людей, одні з яких передають, а інші засвоюють накопичений людством досвід. У спілкуванні людина, з одного боку, виявляє для себе й інших свої якості, а з іншого – розвиває і формує їх. Спілкуючись з іншими людьми, особистість засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні норми, цінності, знання і способи діяльності, формуючи себе як особистість і суб’єкт діяльності.
Учасниками комунікації у ЗВО є викладачі і студенти. Людські взаємини в навчальному процесі будуються на суб’єктній основі. Коли обидві сторони спілкуються як рівноправні учасники процесу спілкування, то встановлюється не міжролевий контакт «викладач – студент», а міжособистісний, у результаті якого і виникає діалог, а значить, створюється оптимальна база для позитивних змін у пізнавальній, емоційній, поведінковій сферах кожного з учасників спілкування.
Доцент Н.М. Салига у доповіді на тему «Формування професійної ідентичності у майбутніх викладачів ЗВО» відзначила, що оновлення змісту професійно-педагогічної підготовки майбутніх викладачів до роботи зі студентами висуває нові вимоги до особистості викладача, його ідентифікації себе з обраною професією. Проблема професійної ідентичності була предметом дослідницької уваги як вітчизняних, так і зарубіжних учених (У. Джеймс, Е. Еріксон, С. К. Гуревич, З. Єрмакова, О. Жирун, Н. Іванова, Є. Климов, Л. Куліненко, Максименко, В. Павленко, О. Попова, Дж. Тернер та ін.). Однак залишається не з’ясованою своєрідність означеного процесу в царині професійної підготовки майбутніх викладачів ЗВО. Формування професійної ідентичності в майбутніх викладачів ЗВО буде відбуватись ефективно за таких психолого-педагогічних умов: усвідомленість значущості майбутніми викладачами своєї ідентичності в професійній діяльності; врахування вікових особливостей студентської молоді; забезпечення відповідного методичного супроводу процесу підготовки майбутніх викладачів щодо формування в них професійної ідентичності; створення рефлексивно-оцінного середовища в освітньому просторі закладів вищої освіти.
Магістрантка Х. Мартинюк виступила з доповіддю на тему «Ціннісно-цільова спрямованість навчального процесу ЗВО на формування у майбутніх викладачів системи саморегуляції педагогічної діяльності». У най стверджується, що формування готовності до саморегуляції забезпечується за допомогою ріхних факторів, у тому числі цілеспрямованого впливу з боку викладачів-практиків, системи підготовки, що закономірно вимагає координації дій, комплексного підходу у розвʼязанні проблем. Специфіка навчальних цілей у ЗВО полягає в тому, що вони мають формулюватися не як дії викладача, а як результат діяльності студента у процесі засвоєння повного змісту навчального матеріалу. Процес цілепокладання у підготовці майбутнього викладача ЗВО передбачає вибір сприятливих можливостей навчального матеріалу і підготовленості студентів до різних варіантів навчання, в яких зовнішні і внутрішні фактори співвідносяться в зоні найближчого розвитку студентів у процесі пізнавальної діяльності. Цілі навчання визначаються з урахуванням освітніх і розвиваючих можливостей матеріалу, що вивчається, досягнутого рівня знань, умінь, навичок і якостей особистості.